"Не пиши так страшно, бо вмреш"'- але він писав,не просто писав,а проживав життя кожного героя,сприймав біль кожного стражденного,не тлів,а горів....150 років тому народився В.Стефаник,письменник, громадський, політичний діяч,який став справжнім українцем,бо жив і працював заради свого народу,держави,мав непохитну життєву позицію й водночас непросте особисте життя,бо був людиною,такою ж,як і кожен з нас.Він кохав,розчаровувався,втрачав,але продовжував жити й писати.Саме такого відкрили для себе Василя Стефаника 11-класники на занятті,яке відбулося напередодні Дня народження ювіляра.Він говорив з ними через дослідників і письменників Д.Донцова,С.Процюка,але достукався до серця кожного,бо людський біль не буває чужим,а коли він донесений В.Стефаником,то болить кожному,бо він про сьогодення,масову еміграцію українців, які продовжують "крилоньки стирати",але летіти у безвість,шукати кращого життя.Можливо,це покоління,що слухає сьогодні слова В. Стефаника,щось змінить в житті країни й кожного з нас?!....
19:10 13.05.2021
